Приходит полночь в трудный час -
Устал ты и продрог.
И сколько тех еще дорог?
Один лишь знает Бог.
Но ты идешь, а что ещё
Осталось для тебя?
Жить, погружаясь в забытьё,
Как хочет сатана?
Ты обошел уж много мест,
ПровИденьем ведом,
Считая, что несешь свой крест
А это ты - на нём.
И когда трудно, ты зовешь
Спасителя помочь,
Страх забирает или ложь,
А это просто ночь.
Бог приближается к тебе,
Коль к Богу бежишь ты.
Спешил ты к утренней звезде,
А день восстал из тьмы.
И вот уже тебе легко,
На смех и радость скор.
А то, как было тяжело,
Не помнишь и в упор.
Но оседает в тебе груз,
Как в бабе на сносях,
Так опыт спеет, как арбуз,
Неслышно и впотьмах,
А ты хотел бы жить без тьмы,
Без вывихов в судьбе,
Но как тогда взрастут плоды
Терпения в тебе?
И если лето круглый год
Всё балует тебя,
То вера как в тебе взрастёт,
Как победишь себя?
Поэтому прими всё то,
Что будет на веку,
А примешь, станет всё легко,
И угодишь Ему.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
